Methods

ON-LINE освіта:

ЧАС загальмувати

і подумати...

           

    НАВЧАННЯ     ПІДБАДЬОРЮЄ:

ЦЕ

ЦІКАВО

ВЕСЕЛО 

КРАСИВО     

 

НАВОДЬТЕ У ВСЬОМУ

 ПОРЯДОК:

не додавайте хаосу в світ,

 що перевернувся

                                                                                

                                                                                                                          

ВЧІТЬСЯ ДОМОВЛЯТИСЯ:

контролюйте реальність 

та контроь над нею

Красноградський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Освітньо-професійний ступінь фаховий молодший бакалавр  Галузь знань   01 Освіта/Педагогіка

                                   Спеціальність 014.10 Середня освіта (Трудове навчання та технології)                    

Реалізація дидактичного потенціалу майстер-класів з метою формування у студентів позитивної мотивації до образотворчого мистецтва

Зозуля О. В.

Позитивна мотивація студентів – головний резервуар оптимізації навчального процесу і водночас потужний стимул розвитку активності й творчого потенціалу майбутніх освітян зі спеціальності    Початкова освіта. Впровадження сучасних засобів інформаційного обміну , спираючись на методичні рекомендації                  О. Рудницької, Л. Масол , спонукає створенню нових варіативних методик викладання. Однією з форм удосконалення мистецької компетентності молодого фахівця з такої дисципліни як образотворче мистецтво є майстер-клас.

Заняття з образотворчого мистецтва апріорі можна вважати майстер-класом викладача, оскільки його невід’ємним компонентом є демонстрація художнього процесу під час пояснення навчальних та творчих завдань, індивідуального консультування студентів під час виконання практичної роботи. Однак може бути організований і спеціальний майстер-клас викладача, коли він знайомить студентів із власною творчою діяльністю. Це значно підвишує авторитет викладача й мотивацію студентів до наслідування його прикладу.

Майстер-клас художника, коли на заняття запрошується відомий фахівець у певній галузі образотворчого мистецтва – живописець, графік, майстер декоративного мистецтва - найбільш популярний.

Використання відеозаписів майстер-класів з Інтернету у практиці занять та організації самоосвіти з образотворчого мистецтва надає можливість викладачу зробити акцент на теоретичному або діяльнісному аспекті творчості. У першому випадку під час перегляду студенти мають можливість отримати досвід мистецькознавчого аналізу та ознайомитися з різноманітністю концептуальних підходів до проектування художнього твору, у другому – безпосередньо спостерігати за різноманітністю авторських технологій втілення художньої ідеї та, наслідуючи дії майстра, реалізовувати власні творчі задуми.

Форма майстер-класу дає можливість використовувати потенціал студентів, які навчаються за спеціальністю Початкова освіта та отримують додаткову кваліфікацію « Керівник  гуртка образотворчого мистецтва» і мають досвід відповідної художньої діяльності, демонстрації способів та прийомів виконання певних навчальних завдань. Приклад однолітків особливо впливає на підвищення оцінки студентами власного художнього потенціалу.

Таким чином, реалізація дидактичного потенціалу майстер-класів з метою формування у студентів позитивної мотивації до образотворчого мистецтва задовольняє потребу в додаткових заходах щодо мотивації, зацікавлення та активізації художньо-творчої діяльності висококваліфікованих освітян, стимулює розвиток їх мистецької компетентності, формує особистості поціновувачів мистецтва.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕНСИВНОЇ ОСВІТИ:

МЕТОДИКА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

 

Зозуля Ольга Василівна, викладач образотворчого мистецтва, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

 Інтенсифікація освіти на основі оновлення методики викладання образотворчого мистецтва набуває важливого значення у контексті забезпечення особистісно орієнтованого навчання. А введення до структури заняття мультимедійного супроводу неминуче приводить до перегляду його методів та форм.

 ХХІ століття – це століття культури, а освіта ХХІ століття – це освіта, у центрі якої – людина, самоцінність її неповторного духовного світу. Важливою умовою оновлення нашого суспільства, його гуманізації та морального піднесення є організація інтенсивної освіти.

Оновлення методики викладання образотворчого мистецтва з використанням педагогічних програмних засобів на сьогоднішній день лежить у площині апробації та переосмислення «бази даних» занять з методики викладання образотворчого мистецтва.

Мультимедіа –  комп’ютерна технологія, яка забезпечує поєднання декількох видів інформації в єдиний блок, а також носій такої інформації; спектр інформаційних технологій, які використовують різні програмні й технічні засоби з метою найбільш ефективної дії на користувача, що став одночасно і слухачем, і читачем, і глядачем.

Мультимедійне заняття – заняття з використанням мультимедійних засобів навчання.

Педагогічний програмний засіб – програмна  продукція, яка використовується в комп’ютерних системах освіти як засіб навчання та виховання студентів.

Особливості підготовки фахівців до викладання у НУШ інтегрованого курсу «Мистецтво» обумовили введення до структури мультимедійного заняття таких структурних компонентів.

1.       Споглядання та аналіз репродукцій, робіт школярів, мотивація навчальної діяльності

2.       Перегляд фрагментів кінофільмів, мультфільмів, відеозаписів уроків і формування мети заняття.

4. Творчі завдання на розвиток уяви, співставлення фактичного матеріалу . Засвоєння нових знаньу інтерактивній формі.

5.  Презентування інструктажу практичної роботи. Перегляд майстер-класу

6. Використання фонової музики, звуків природи під час самостійної художньо-практичної діяльності

7.   Відео-хореографічні  хвилинки

8. Використання роботи з індивідуальними планшетними комп’ютерами  iPad  (програма « Lets Create! Pottery»)

9. Використання он-лайн режиму роботи Інтернету для віртуальних подорожей до відомих музеїв, культурних регіонів світу

10. Тести для контролю за рівнем засвоєння навчального матеріалу  з різним рівнем глибини і повноти

Представлені структурні моменти уроку динамічно відображають виучувані процеси, містять  значну базу візуальної наочності, передбачену програмою. Будь-якої миті викладач може призупинити процес, тим самим дати можливість студентам самостійно продовжити хід думки чи відповісти на поставлене запитання. Для підготовки творчих учителів початкової школи у ППЗ «Мистецтво» існує режим «Конструктор», який допоможе відредагувати запропоновані розробниками уроки та змоделювати власний комп’ютерний урок.

Визначимо деякі аксіоми мультимедійного навчання:

Комп’ютер – помічник, посередник викладача, а не заміна останнього

На заняття повинен  переважати діалог студентів з викладачем, а не монолог комп’ютера

Викладач є організатором продуктивної, змістовної та результативної діяльності, а не мультимедійним факіром, що вміло маніпулює технічним засобом.

Використання комп’ютера повинно бути дозованим.

Заняття з ППЗ мають бути насиченими змістовними діями студентів (розумовими, практичними), а не розвагою чи лише сприйманням різноманітних мультимедійних ілюстрацій та ефектів.

Процес використання мультимедійних технологій на заняттях з  образотворчого мистецтва з методикою викладання неминуче приводить до перегляду методів та форм організації  інтенсивного навчання.

ВИМОГА ЧАСУ: ВИКОРИСТАННЯ ПАСТЕЛІ  НА ЗАНЯТТЯХ ГУРТКА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ УЧНІВ

Новікова О.В.,

Зозуля О.В.

 

Для сучасного українського мистецтва актуальним є звернення до творчості минулого, а саме до таких видатних майстрів пастельного живопису, як Едгар Дега, Жан Батіст Сімеон Шарден, Жорж де Латур, Станіслав Виспіанський, Тетяна Яблонська, Олексій Шовкуненко. Пастель з’єднала можливості живопису та малюнку, нею можна малювати та писати, працювати штрихом або живописною плямою, сухим або мокрим пензлем. Художники відкрили у пастелі зовсім нові можливості – міцну лінію, звучність фарби та багатство фактур. Творчі пошуки художників ХХ століття знайшли відображення у розвитку пастелі – в ускладненні структурного складу, у зближенні малюнка та живопису, втіленні нових технологічних прийомів. В техніку пастелі включають вугілля, гуаш, темперу, акварель, які радикально змінюють емоційну звучність пастелі, наділяють її небаченою раніше енергією.

Актуальність теми зумовлена необхідністю вирішення проблеми щодо розвитку художньо-образного сприйняття дитини через живопис пастеллю. Тема не розглядається досконало у програмі шкіл, включається у програму лише за бажанням учнів чи вчителя, але є цікавою для розвитку дитини. Техніка пастелі є універсальною – розвиває у дитини творче мислення, уяву, допомагає сприймати певні образи, сюжети та інше, здійснювати цікаві творчі задуми, розширює кругозір у дітей з боку технічних можливостей, формує посидючість, охайність на основі унікальних можливостей використання нових прийомів оптичного змішування кольору.

В умовах сучасної школи з пастеллю дітей слід знайомити вже з 1 класу. Яскравість пастельних олівців, легке примінення в роботі приваблює дітей. В тому числі, пастель легко і просто «лягає» на папір. Проте, пастель має і свої негативні сторони: вона погано тримається на папері, розмазується,  її потрібно спеціально зберігати. Картини, написані пастеллю, живуть дуже довго та не вигорають на сонці. Це дуже практично застосовувати пастель в молодших класах, тому що дітям легко підібрати відповідні кольори для своїх робіт, і вони довго зберігаються. Перші роботи краще всього малювати декількома кольорами, по тонованому картону.

Пастеллю можна можна створити як графічні, так і живописні роботи. Для освоєння техніки пастелі потрібні пастельна крейда і деякі додаткові засоби, кількість яких мінімальна. Приклади завдань для впровдження мистецва роботи пастеллю: замальовки по тонованому паперу, на акварельному папері з підмальовком гуашшю, проєкт колективного панно для оформлення ітер’єру на шліфувальному паперові .

В процесі роботи пастеллю доводиться вносити корективи (злегка змінювати колір). Виконуючи прийоми тональної градації, розтушовки і злиття тонів, добивається об’ємності зображуваних предметів. Початківці, тобто дитині, ціле образно використовувати пастельну крейду одного кольору. Пастель – дуже м’яка, рухлива в роботі. Вона вчить дітей обережно ставитися до поверхні роботи. Самий розповсюджений спосіб роботи з пастелю, в початковій школі, це техніка «чиста пастель». Вона заключається в тому, що вся робота виконується пастельним олівцем і не потребує закріплення, а зберігається під склом.

Техніка пастелі цікава не тільки професійним художникам а й початківцям. Використання пастелі в освітньому процесі має потенціал щодо розвитку творчого уявлення, мислення дитини, сприйняття художніх образів та сюжетів. Вважаємо, що у шкільному процесі необхідним є впровадження техніки пастелі, що допоможе у розвитку художньо-образного сприйняття особистості.

ФОРМУВАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ ГУРТКА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА: УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА

 Даниленко К.С.,

Зозуля О.В. 

Протягом століть чимало мислителів намагалися винайти й запровадити різні освітні системи, які б якнайкраще задовольняли природні та культурні потреби людини. Сьогодні розробляються освітні моделі, які ґрунтуються на гуманістичних засадах, тобто є особистісно зорієнтованими, і відображають особливості сучасного соціокультурного простору. У дер­жавних стандартах початкової освіти стратегія інтегративності й варіативності загальної мистецької освіти визначені як головні орієнтири її подальшого розвитку.

Творча обдарованість українського народу виявляється в розмаїтті видів національного мистецтва, серед яких чільне місце належить традиційній народній іграшці. Іграшка, якою ми знаємо її нині, як це взагалі характерно для явищ культури, має тисячолітнє підґрунтя історичного розвитку. Протягом багатьох віків народним досвідом формувалися традиції виготовлення практично виправданих, художньо довершених, виразних і привабливих для дітей різного віку народних іграшок.

Історія виникнення іграшки в умовах первіснообщинної культури утверджує думку про те, що першим творцем іграшки  була сама дитина. На перших етапах дорослі виступали її соратниками, і лише згодом в об`єднаній спільній творчості почали створюватись іграшки всіх основних типів з усіма їх специфічними рисами і традиціями.

 Народна іграшка народжувалась у зв’язку з природною потребою дитини пізнавати світ, творчо й самостійно його осмислити. Отже наслідування дорослих в їхній трудовій і побутовій діяльності, звичаєво-обрядових дійствах є основним змістом іграшки.

Формування мистецької компетентності, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, які є рушійними силами художньо-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення учня про себе, тощо. Вони утворюють мотивацію навчальної діяльності (або мотиваційну сферу) молодшого школяра.

Через виразні засоби образотворчого молодші школярі набувають певного вміння відкрито і без остраху виражати власні ідеї та почуття – бачити різноманіття світу, сприймати його в усій повноті, переживати та відображати світ, бо саме художня творчість надає синтезуючі, конструктивні, об’єднуючі й інтегруючі засоби, від яких залежить внутрішній світ особистості. Однак для передачі власних вражень, потрібно опанувати спеціальні уміння в галузі художньої діяльності, щоб в образній формі, засобами образотворчого мистецтва відображати своє бачення моделі дійсності.

Молодший шкільний вік – дуже короткий відрізок в житті дитини. Але він має вирішальне значення для розвитку особистості. Із зовсім безпорадної істоти дитина перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для діагностики та корекції рівня розвитку, для подальшого шкільного навчання і виховання.

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це – важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін.

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі – бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. Антон Семенович назвав іграшку «матеріальною основою» гри. А відомий вчений Ю. Аркін говорив, що іграшка є «життєвим нервом» гри.

Іграшка – річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Гра – це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя. Вона завжди була пов’язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою.

У формуванні мистецької компетентності дітей молодшого шкільного віку існує багато проблем і, серед них: як прищепити дитині моральні цінності, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства? Розв’язання цієї проблеми – справа сучасних педагогів, і саме іграшка на уроці може тут істотно допомогти. Іграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища

                Нещодавно з’явилося фундаментальнеє дослідження «Українська народна іграшка» наукового співробітника Інституту народознавства НАН України, кандидата мистецтвознавства  Людмили Герус, яка наголошує, що основу народної іграшки становить невелике коло образів-типів: лялька, фігурки птахів, тварин, переважно коника, рідше оленя, бика, барана, цапа, собаки.

Українська народна «іграшкова культура» складна й розмаїта. Найбільш простою та прямолінійною класифікацією, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак, О. Найден вважає поділ на дві групи:

1. Іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні фактори: ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи.

2. Іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної механічної дії: деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця, хихички.        

Українська народна іграшка – важливий фактор виховання. Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури свого народу. Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу. Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток особистості дитини. Адже для неї вона жива й справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з нею, її «звичками», зовнішністю, її прихованою суттю.

Одним із напрямків у моральному вихованні дитини є виховання культури поведінки. В процесі ознайомлення дітей з народною іграшкою, у різноманітних іграх і спостереженнях необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.

Народна іграшка як витвір мистецтва, як об’єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формуються естетичні почуття та смаки, дитина прилучається до культури рідного народу. Використання народної іграшки в процесі виховання на уроках образотворчого мистецтва допомагає дитині виявити себе у творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку, допомагає зберегти національні українські традиціІграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Слід відзначити значне збільшення виховного потенціалу занять гуртка образотворчого мистецтва за умов впровадження в художньо-творчу, мистецьку діяльність молодших школярів української народної іграшки. 

 

 

Методика навчання виготовлення моделі транспортного засобу

Афонченко Євген Олександрович,  студент ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта (Трудове навчання та технології)   

Відомості про деякі властивості деревини учні засвоюють на уроках біології та під час роботи на пришкільній ділянці. На уроках обробки деревини особливу увагу слід звертати на ознайомлення учнів з технологічними та механічними властивостями деревини та з її застосуванням у промисловості, сільському господарстві та побуті.

Учні повинні вміти визначати за зовнішнім виглядом найпоширеніші породи (сосна, ялина, береза, дуб, бук), мати уявлення про будову деревини, знати її основні вади та найхарактерніші властивості (міцність уздовж і поперек волокон, вологість, питома вага).

 Розповідаючи про вади деревини, слід продемонструвати зразки, що мають вади, зв’язані з будовою деревини: тріщини, сучки, закриті прорості, завилькуватість.   

Програма передбачає ознайомлення учнів 5 класу в процесі роботи в майстерні з зразками м’яких і твердих порід деревини, а також фанери.

Організовуючи заняття в шкільній майстерні, вчителеві треба дбати не тільки про те, щоб учні набули необхідних знань, умінь і навичок з обробки деревини, а й про те, щоб праця в майстерні сприяла всебічному розвитку дітей, ознайомила б їх з науковими основами сучасного деревообробного виробництва, розширяла б їх політехнічний кругозір.  

Обробка деревини, як ручна, так і механізована, без пиляння неможлива. При виготовленні дерев’них виробів це найбільш поширена операція. Для ручного пиляння користуються лучковою пилкою, ножівкою або лобзиком. При наявності досвіду в робота та достатнього фізичного розвитку доцільно пиляти лучковою пилкою, бо вона дає змогу робити розмашисті руки, а довге полотно пилки прискорює роботу. Але спостереження показують, що пиляти лучковою пилкою учням 4 – 6  класів важкувато. Навіть робота лучковими пилками зменшених розмірів не завжди під силу учням, особливо слабим фізично. Намагаючись тримати пилку (вага якої досить значна) в потрібному напрямі, вони дуже стискують її в руці, внаслідок чого зменшується зусилля, яке треба прикласти для руху пилки вперед. Точність пиляння при цьому різко знижується. Учні передчасно втомлюються, а на руках з’являються мозолі, потертості. Багато хто з учнів намагаються тримати пилку обома руками, але від цього якість пиляння, особливо поздовжнього, знижується. Учитель попереджує учнів, що тримати пилку треба тільки правою рукою, а лівою підтримують деталь.

Крім цього, заточувати і зберігати 20 – 25 лучкових пилок в шкільній майстерні дуже важко. Практика показує, що лучкову пилку легко замінити ножівкою для обробки деревини.

Пиляння – це перша операція різання деревини, з якою ознайомляться учні. Тому перед поясненням процесу пиляння, треба коротко розповісти учням про основні види різання деревини.

Зважаючи на те, що деревину обробляють переважно різанням, треба насамперед розказати й показати, що різальний інструмент столяра має або 1 різець, або кілька різців. Усі різці, незалежно від їх кількості, мають форму клина.

Розповідаючи про конструкцію та призначення окремих частин лучкової пилки, підкреслюють, що розрізують деревину пилками таких типів: для пиляння вздовж волокон, для пиляння впоперек, для мішаного пиляння.

Пояснюють, що у поздовжніх пилок зубці мають великий однобічний нахил; у поперечних – зубці рівні, без нахилу; у мішаних (для поперечного і поздовжнього пиляння) зубці мають невеликий однобічний нахил.

Учням нагадують, що деревина має волокнисту будову, а значить, і опір пиляння залежить від дії різця відносно волокон. Слід також розповісти, що столярні пилки бувають дрібнозубі, середньо зубі та великозубі.

Учням треба знати, що для зменшення тертя між пилкою і деревиною зубці пилок розводять.

Деталі складної форми випилюють лобзиком. Найчастіше користуються лобзиком з металевою рамкою, на кінцях якої є затискач  з гайками-баранцями.

Пилочка для лобзика являє собою вузьку сталеву смужку з зубчиками на одному з ребер, спрямованими в один бік. Пилочки розрізняють за шириною полотна та насічкою зубчиків. Для роботи з товстою фанерою та деревиною беруть широке полотно з крупними зубчиками, а для тонкої фанери – вузеньке полотно з дрібними зубчиками.

Щоб підготувати лобзик до роботи, беруть пилочку і один її кінець гайкою затискують біля ручки.

Пилочку встановлюють так, щоб її зубчики були розташовані назовні від рамки і спрямовані вниз. Потім стискують обидва кінці рамки в напрямку один до одного і так само затискують другий кінець пилочки. Якщо відпустити стиснуті кінці дуги, вони приймуть своє попереднє положення і натягнуть пилочку (вчитель демонструє процес встановлення полотна у лобзик).

Працюють лобзиком на спеціальному столику-підставці, який кріплять до робочого стола струбциною. Фанеру з нанесеним на неї малюнком кладуть на підставку, і щоб вона не сповзала, притримують лівою (правою) рукою.

В праву (ліву) руку беруть лобзик і, приставивши пилочку до фанери, починають пиляти. Пиляють так, щоб пилочка рухалася точно по лінії контурів (вчитель демонструє правила пиляння лобзиком).

Необхідно продемонструвати техніку випилювання ручним лобзиком: правильна посадка, положення тіла, ніг і рук під час випилювання, хват лобзика та підтримування заготовки, використання пристосувань для заміни пилочок та випилювання, прийоми налаштування лобзика та випилювання.

Програма з обробки деревини складена так, що учні спочатку вивчають прийоми окремих видів роботи, а потім виготовляють певні вироби. У програмі подається примірний перелік об'єктів роботі, що їх можуть виконати учні під час проходження тієї чи іншої теми. Крім того, вчитель, виходячи з місцевих умов, наявних матеріалів та інструменту, вибирає іноді інші вироби. Тому немає можливості і потреби описувати технологію їх виготовлення та методику проведення окремих занять. Обмежимось коротким описом одного виробу.

Практичну роботу школярів на уроках трудового навчання з розділу «Основи матеріалознавство» доцільно організовування у процесі виготовлення виробів для дому. Прикладом практичної роботи може бути виготовлення підставки під чашку.  Послідовність виготовлення підставки під чашку:

1.     Вибрати форму та малюнок для підставки.

2.     Перевести зображення на деревинний матеріал.

3.     Випиляти лобзиком по контуру форму виробу, слідкуючи, щоб лінія малюнку залишалася на основному матеріалі.

4.     Зачистити контур виробу шліфувальним папером.

5.     Оздобити підставку випалювачем або фломастером.

6.     Покрити лаком.

При виготовленні цього виробу, учні можуть в повній мірі виявити свої творчі здібності, засвоїти технологію випилювання виробів з фанери, зрозуміти,  що потрібно бережливо ставитись до конструкційних деревинних матеріалів.

Отже, деяку інформацію стосовно властивостей деревини, учні вивчають на інших шкільних предметах, а на уроці трудового навчання потрібно приділяти увагу саме технологічним та механічним властивостям деревини. Уроки в майстернях повинні допомагати не лише у здобуванні учнями практичних умінь і навичок, але й у всебічному розвитку. Найкращими сучасними методами на уроці трудового навчання вважаємо демонстрацію прийомів роботи, пояснювально-ілюстративний, практичний та метод проєктів. 

Технології виконання композицій на полотні акрилом

Панченко Наталія Володимирівна, студентка ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта (Трудове навчання та технології) 

Акрилові фарби численні та різноманітні. Їх застосовують в живописі, оформленні інтер'єру, розписують дерево, тканини, взуття, скло та навіть нігті.

Все це можливо завдяки унікальним властивостям акрилових фарб – вони добре лягають на будь-яку поверхню та після висихання невразливі до вологи.

Акрилові фарби тримаються на полотні, картоні, ДВП, дереві, металі та на багатьох інших матеріалах, але для цього поверхню слід правильно підготувати. Найчастіше застосовується акриловий ґрунт. Ґрунтовані основи для живопису купують готовими, або ґрунтують самостійно водоемульсійною фарбою та клеєм ПВА.

Перед початком роботи, для кращої адгезії, щоб з часом фарба не обсипалася, основу необхідно покрити акриловим  лаком. Після накладання лакового ґрунту, щоб фарби під час роботи краще лягали, поверхню бажано змочити водою. У малюнку акриловими фарбами кожен живописний шар потрібно як слід покривати акриловим лаком. Цей технологічний елемент не тільки  сприяє збереженню  роботи, але й посилює  глибину та легкість твору.

Для кращого результату, при створенні акрилового живопису, готових відтінків потрібно мати досить багато, оскільки акрилові фарби змішуються інакше ніж олійні чи гуашеві. Основні кольори можна змішувати звичайним способом, але деякі кольори на акрилі змішати практично не можливо, тому їх краще використовувати у вигляді готової фабричної суміші.

Для малювання в техніці об'ємного пастозного живопису необхідні мастихіни. Вони бувають різної форми для створення різних ефектів, тому для роботи необхідно мати декілька видів цього інструменту.

Отже, технологічними прийомами виготовлення композиції на полотні акрилом вважають: ґрунтування водоемульсійною фарбою та клеєм ПВА, ескізування, нанесення малюнку, письмо фарбою, лакування акриловим лаком.

Декоративне мистецтво України є частиною всесвітньої культури.

 Методика навчання бісеруванню в школі

Перколаба Анастасія Олександрівна,  студентка ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта  

З покоління у покоління передавалась техніка виготовлення прикрас, візерунків та народних орнаментів з бісеру.   Сьогодні бісерним виробництвом займаються у багатьох країнах світу. Бісер виробляють різних форм, різних кольорів. Виробники бісеру застосовують свої професійні секрети для виготовлення продукції. В торгівельній мережі зустрічається  безліч  її видів: з кольорового  та прозорого скла, пофарбований всередині чи зверху, перламутровий, смугастий, матовий, меланжевий   з гладенькою чи  шершавою  поверхнею. Намистини виготовляють з різних видів матеріалу: скла, пластмаси, дерева, кераміки і навіть з дорогоцінного  каміння та металів .

Бісер – дрібні,  круглі, або  злегка приплюснуті  намистинки. Діаметр бісеринок не більше 2 мм. Розмір бісеру позначають номером, чим більший номер тим дрібніший бісер. Намистини – круглі бісерини  з діаметром більше 2мм. Рубка, січений бісер  – скляні палички, довжина яких рівна діаметру.

Стеклярус – скляні  трубочки, довжина їх більша за діаметр, який  визначає номер стеклярусу.

Блискітки – пластинки різних форм, які мають дірочки для кріплення.           Паралельне плетіння. Саме з цієї техніки, зазвичай, починається знайомство з бісероплетінням. Техніка паралельного плетіння – протягування кінчиків дроту крізь набрані бісерини нового ряду назустріч один одному. Зовні готові вироби складаються з паралельних рядочків, кожен з яких складається з набраних послідовно бісеринок.

Технологія виготовлення виробів з бісеру (стеклярусу) - це спосіб створення виробів з бісеру (стеклярусу).

Низання – найпростіша технологія бісероплетіння, при якій бісерини набирають лише на один (робочий) кінець нитки і тільки за допомогою цього кінця нитки ведуть подальшу роботу,  другий кінець нитки залишається вільним і в роботі не бере участь. У техніці бісерного низання можуть виконуватися різні види виробів з бісеру: широкі і вузькі, щільні й ажурні (кулони, ланцюжки, намиста, кольє, коміри). [2].

Поздовжнє низання доцільне для уроків трудового навчання у 5 класі: низання виробу з бісеру здійснюється на всю його довжину. Вибирається потрібна довжина виробу і виконується на цю довжину, а потім, виріб наплетаєтся в ширину. 

Поперечне низання – найбільш поширений варіант плетіння бісерних виробів для 6 класників, при якому низання здійснюється в довжину при відносно постійною ширині. Іноді ширина може варіюватися протягом всієї довжини виробу. Готовий виріб при поперечному низанні має вигляд сітки, що складається з окремих ромбів, кіл, квадратиків. 

Кутове низання – вид низання, який використовується для отримання виробів або його бісерних елементів у вигляді куточка. При такому способі низання семикласниками зазвичай спочатку виконується одна половина виробу, а потім робота перевертається і виконується друга половина виробу в дзеркальному відображенні. Найчастіше цей спосіб низання використовується для створення кулонів і кольє.

Кругове низання – елементи виробу нанизуються по колу, в готовому ж вигляді елемент може мати вигляд кола, багатокутника, трикутника (в залежності від використовуваного способу плетіння). В процесі роботи над виробом восьмикласниками з бісеру окремі елементи, виконані в техніці кругового низання, можна з'єднувати між собою, утворюючи різні за формою частини виробу: ромби, квіти, велике коло. 

За допомогою технік дугового або кругового плетіння навіть п’ятикласники можуть виконувати напівоб’ємні композиції на рослинну тематику: плетуть різноманітні листочки, пелюстки та квіточки. Плетіння ведеться навколо центральної осі.

Елементи виконані шестикласниками за допомогою  техніки плетіння петлями, зовні нагадують петельки. Петельне плетіння застосовують як додатковий вид бісерування

Мозаїчна техніка доцільна семикласникам, коли на дріт нанизується потрібна кількість бісеринок, а потім у зворотньому напрямку, нанизані на дріт бісеринки, пропускаються через непарні бісеринки – утворяться фенічки.

Технологія бісероплетіння, при якій в роботі використовуються одночасно два робочих кінця нитки (плетіння здійснюється двома і більше голками)актуальна для уроків трудового навчання у 8 класі, для роботи над виробом потрібен спеціальний верстат, для натягу ниток-основ, навколо яких і ведеться плетіння бісерної голкою. Вироби, виконані в цій техніці, порівняно однотипні за формою і являють собою стрічки, що відрізняються по ширині, довжині, колірному рішенню і використовуваному орнаменту.

Вишивання бісером доцільно опановувати з учнями 9 класу на основі прийомів «в прокол» та «у прикреп», або ж лічильним швом. Стеклярус нашивають швом «уперед голку» чи «назад голку», а також стібками штрихової гладі.

Додаткова освітня програма «Бісероплетіння», будучи прикладною, носить практико-орієнтирнний характер і направлена на опанування основних прийомів бісероплетіння. Навчання за даною програмою створює сприятливі умови для інтелектуального і духовного виховання особистості, соціально-культурного і професійного самовизначення, розвитку пізнавальної активності і творчої самореалізації учнів.

Основний дидактичний принцип - навчання в наочно-практичній діяльності. В процесі реалізації програми використовуються всілякі методи навчання: пояснювально-ілюстративний, розповідь, бесіди, робота з книгою, демонстрація, вправа, практичні роботи репродуктивного і творчого характеру, методи мотивації і стимулювання, повчального контролю, взаємоконтролю і самоконтролю, пізнавальна гра, проблемно-пошуковий, ситуаційний, екскурсії.

 Еволюція розвитку текстильної промисловості на території України 

Плющ  Людмила Василівна,  студентка ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта (Трудове навчання та технології) 

На сучасному етапі розвитку промисловості України текстильна промисловість відіграє важливу роль. Це є одна з найперспективніших галузей економіки. Виробництво текстилю на українських землях було відоме з давніх-давен. Доморобне виробництво тканин було поширене на українських землях від неоліту.

За Київської держави воно відокремилося в окреме ремесло і набуло деякої диференціації. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами був Київ, куди привозили ірано-візантійські шовкові і золототкані матерії та суконні вироби з Західної Європи. Військові потреби княжих дружин впливали на поширення виробництва парусного полотна, шатер, теплого вовняного одягу. Після татарських наїздів і занепаду Києва осередком текстильного виробництва стали міста Галичини і Волині, особливо Львів, у 16 - 17 ст. також Луцьке, Крем'янець, Володимир Волинський   з середини 17 ст.поширюється виробництво текстилю на  Лівобережжя .

З заснуванням цехів, техніка виробництва тканин значно удосконалюється: сукно виготовлялося за допомогою фолюшів - великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах. Поряд з цим почалася деяка спеціалізація виробництва. Гетьманський уряд підтримував розвиток текстильного виробництва, зокрема сукно, вітрила використовувалися для військових цілей.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни.

У 21 ст. над науково-технологічними проблемами розвитку текстильної промисловості працюють Український науково-дослідний Інститут текстильної промисловості та Інститут Економіки Промисловості АН України. За останні десятиліття у бавовняній промсті збудовано: Херсонський бавовняний зав. (65% виробництва України), Тернопільський комбінат, Чернівецьке текстильне об'єднання,  бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинському.  Вовняна фабрика є у Стрию, шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ).

Значно змінилася сировинна база текстильної промисловості через створення синтетичних та хімічних волокон у Чернігові, Черкасах, Києві., які дають 50% пряжі. Україна за сучасних ринкових умов розпочала новий етап розвитку промисловості, в тому числі текстильної галузі. Не зважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини), у загальному профілі текстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє лише як сировинна база виробництва матеріалів, які експортуються за межі держави. Основними імпортерами українського текстилю були і залишаються країни ЄС, Японія та США.

Україна повинна зберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значною ємністю внутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнем доданої вартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат), незначним впливом на екологію. До всього ж, українська текстильна промисловість використовує шкіру, вовну, льон, устаткування, що є продукцією вітчизняної хімічної, аграрної та машинобудівної галузей. Проте в кожному регіоні України не вистачає висококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити конкурентноздатність нашого одягу і взуття.

Отже, майбутнє – за модернізованою українською текстильною промисловістю. 

Методика розумового розвитку на уроках трудового навчання

Риндін Артем Юрійович, студент ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта (Трудове навчання та технології) 

На уроках трудового навчання  учень сприймає предмет найбільше з точки зору його форми, кольору, конструкції і розмірів. Тому сприймання, як психічна діяльність, складає основу розумової діяльності людини, сенсорний розвиток – важливий етап для розвитку мислення. Зір привчається сприймати предмет в цілому, а також розчленовувати предмет, виділяти його різні властивості, форму, величину, взаєморозміщення частин. Уявлення школяра, отримані від зорових відчуттів, доповнюються тактильними відчуттями, які виникають у нього від лдотику з матеріалу, з якого виготовлений виріб.

 В основі практичної діяльності учнів на заняттях з праці лежить діяльність рук і зору: руки діють, виправляючи недоліки. Розвивається сенсомоторика, яка активно впливає на розумовий розвиток здобувача освіти.

Для успішного виконання завдання в процесі художньо-практичної діяльності часто вимагається не тільки сприйняття заданої конструкції об’єкта, але й передбачення її в новому просторовому положенні або уявлення як зміниться форма предмета, якщо змінити розміри окремих деталей, тобто розв’язати якусь просторову задачу. Таким шляхом розвивається просторове уявлення підлітка, яке необхідне йому для правильного сприйняття предметів навколишнього світу, пізнання предметів дійсності в їх взаємозв’язку.

Для підвищення ефективності освітнього процесу на уроках трудового навчання  доцільно розвивати всі три види уваги: мимовільну, довільну і після довільну. Цьому сприяють завдання творчого характеру з використанням яскравих акрилових фарб. Виконання розмальовок за номерами формує спостережливість, тобто вміння виділити із всього баченого суттєве, важливе. І саме мислення, задіяне у процесі спостереження і порівняння дозволяє усвідомити окремі дії і розподілити їх в необхідному порядку. Дидактична цінність такої діяльності учнів полягає у компетентнісному підході, створенню умов для розумового розвитку здобувачів освіти.

Технологія виконання панно у техніці вільного розпису тканини

 

Чайка Аліна Олександрівна,  студентка ІІІ курсу І групи  спеціальності 014.10  Середня освіта (Трудове навчання та технології)

 

В роботі над розписом тканини  важливе місце має робота над ескізом. Ескіз має бути проведений досконально як графічно так і в кольорі, від цього залежить успіх вільного розпису.

Тканина перед роботою вимагає спеціальної підготовки. Її потрібно випрати з милом перед тим, як приступити до роботи, це дозволяє очистити батист від можливих забруднень і застрахує від плям, що утворюють на тканині в результаті потрапляння на нього під час роботи крапель води. Для натягування тканини на раму використовують звичайні канцелярські кнопки. Натягувати потрібно суворо за напрямом ниток. Прикріплюємо спочатку одну сторону тканини (це легше зробити якщо почати з скромного краю). Потім, перш ніж закріпити протилежну кромку, приколоти її, натягнувши, до двох кутів, лише після цього кріпимо інший край.

Після того як ескіз готовий на кальці, роботу слід перенести на формат 50х50. Шаблон малюємо в натуральну величину, готову роботу за допомогою голочок з вушками приколюємо з виворітного боку на тканину. Малюнок не переводиться на тканину, користуються ним, дивлячись крізь тканину. Вільний розпис тканини виконується спочатку без грунту, а потім методом фіксації білого кольору тканини, обробленого сольовим розчином.

Перше покриття сольовим розчином дає можливість у вільному розписі акриловими фарбами досягти більш чіткого зображення, якщо розчин висихає. Картину залишати висихати слід в горизонтальному положенні .Сольовий ефект по вологій тканині досягається за допомогою хімічних солей. Завдяки гігроскопічнм властивостям кристалів сіль притягує вологу і разом з нею фарбник. Через це рівномірна поверхня певного кольору урізноманітнюється. Деталі переднього плану листя, грона горобини малюємо на тлі картини (темно-зеленим, коричневим, оранжевим кольорами та їх відтінками) доповнюємо колорит яскравими (червоний, оранжевий, білий)барвами. Опоряджуємо виріб у раму.

ШКІЛЬНА МАЙСТЕРНЯ – ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ,

 ЩО Є ОСНОВОЮ ТРУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Гавриленко М.В.

Зозуля О.В.

На сьогоднішній день школи нашої держави забезпечені навчальними майстернями, проте далеко не всі з них відповідають сучасним вимогам: санітарно-гігієнічним, безпеки і правильної організації навчального процесу. Тому, починаючи працювати, молодий спеціаліст повинен критично проаналізувати стан матеріальної бази і вжити всіх заходів, щоб привести її у відповідність з вимогами методики трудового навчання.

Шкільні навчальні майстерні можуть займати окреме приміщення або розташовуватися безпосередньо в школі. Більш доцільним є перший варіант, бо навчальний процес у майстернях супроводжується виробничим шумом, що до певної міри заважає проведенню занять у класах.

Яке б приміщення не займали навчальні майстерні, вони повинні відповідати єдиним нормативам площі на одиницю устаткування і на робоче місце. Нормативи становлять у середньому 5,5-4,0 м² на робоче місце на слюсарному відділенні, 4-5 м² на робоче місце на столярному відділенні, 5-6 м² на один невеликий металообробний верстак. У цілому приміщення столярного і слюсарного відділень майстерень мають бути не менші, як 66 м², а приміщення комбінованих майстерень – 90 м². Мінімальна висота приміщень майстерень –3м. Крім виробничої площі, як було вже сказано, у навчальних майстернях передбачають допоміжні приміщення.

Основним устаткуванням у навчальній майстерні є слюсарний і столярний верстаки, свердлильні та токарні верстати для обробки деревини і металів. Досить актуальним на сьогодні є питання про створення устаткування, яке регулювалося б за висотою.

У процесі трудового навчання учні набувають рухових навичок і вмінь, у них утворюються нові умовно-рефлекторні зв'язки, під впливом фізичної праці вдосконалюється координація рухів, зміцнюється кісткова система, розвивається м'язова система, поліпшується робота дихальної і серцево-судинної систем, підвищується обмін речовин.

Спеціальні дослідження показали, що в осіб, які займаються фізичною працею, обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у тих, хто займається переважно розумовою працею.

Трудове навчання має велике значення як засіб переключення учнів з одного виду діяльності на інший, що, згідно з ученням І. М. Сєченова, найбільше сприяє відновленню працездатності. Праця учнів у процесі трудового навчання ставить певні вимоги до організму, призводить до значних напружень вегетативних функцій організму і до збільшення м'язових зусиль, що супроводжується енерговитратами, які інколи перевищують оптимальні значення. Ураховуючи значне фізіологічне напруження учнів у процесі трудового навчання і значні енерговитрати, треба зазначити, що серед проблем, які виникають у зв'язку з організацією і проведенням трудового навчання в середній школі, однією з найважливіших є визначення оптимального режиму роботи учнів.

Режим роботи має бути таким, щоб трудове навчання сприяло всебічному розвитку організму дітей, зміцненню їхнього здоров'я. Це стає можливим, коли учні в процесі роботи не перевтомлюються і функціональні зсуви різних систем організму не виходять за межі фізіологічних коливань.

У зв'язку з цим постає питання про тривалість трудових операцій і перерв на відпочинок. Хронометражні спостереження показали, що при виконанні одноманітної роботи, особливо тоді, коли вона пов'язана зі значним фізичним навантаженням, збільшуються простої учнів. Так, коли в середньому простої забирали 17% загального робочого часу, на уроках праці, де переважало обпилювання і зачищання, вони становили 25-30%, особливо зростаючи в кінці другого уроку.

Можливості створення оптимальних гігієнічних умов для роботи учнів залежать значною мірою від зовнішнього середовища, в якому відбувається трудовий процес (мікроклімат, освітлення, шум та ін.).

Навчальні майстерні треба систематично провітрювати, бо виконання трудових процесів (паяння, термічної обробки металів, приготування клею, фарбування виробів та ін.) супроводжується виділенням шкідливих газів.

Провітрювання залежно від кубатури майстерень може бути природним або штучним (за допомогою вентилятора).

Велике значення для створення нормальних з погляду санітарно-гігієнічних вимог умов роботи має освітлення. Найкраще працювати при природному освітленні, проте в осінній і зимовий періоди, як правило, доводиться застосовувати освітлення штучне (лампи розжарювання і люмінесцентні).

На працездатність учнів впливає виробничий шум, яким супроводжується робота в майстернях. Дані досліджень показують, що виконання деяких операцій (рубання металів на плиті, розпилювання дощок дисковою пилкою та ін.) супроводжується шумом, який виходить за межі допустимого.

Отже, провідним завданням учителя є реалізація очікуваних результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів, які виписані таким чином, щоб вони були спільними для учнів, які навчаються в класах із поділом на групи і без такого поділу. При цьому, шлях досягнення результатів визначає учитель відповідно до матеріально-технічних можливостей шкільної майстерні, інтересів і здібностей учнів, фахової підготовки самого учителя.

Під час роботи в навчальній майстерні на кожному уроці треба звертати увагу на дотримання учнями правил безпечної роботи, виробничої санітарії й особистої гігієни, навчати їх тільки безпечних прийомів роботи, ознайомлювати із заходами попередження травматизму.

 

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБІВ ІНТЕР’ЄРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Борисенко А.С.,

Зозуля О.В.

«Дизайн може бути витвором мистецтва. Але дизайн може бути і дуже простим. Ось чому він такий складний»

 Поль Ренд

Мета вивчення варіативного модуля «Технологія виготовлення виробів інтер’єрного призначення»:

Розвивати в учнів естетичні смаки, поглиблювати знання про властивості конструкційних матеріалів, навчити аналізувати властивості матеріалів та відповідно підбирати найкращий варіант для виробу, сформувати в учнів поняття «дизайн»  та «інтер’єр».

Перебуваючи у різних приміщеннях, можна побачити різноманітні вироби, що прикрашають інтер’єр. Уміння правильно оздоблювати інтер’єр сьогодні є надзвичайно актуальним.

Завдяки вдало обраному стилю та правильно дібраним конструкційним матеріалам декоративний виріб може органічно вписатися у будь-який інтер’єр. А якщо він виготовлений власними руками, то це буде справжній ексклюзивний елемент декору.

У світі є багато дизайнерів, що стали досить відомими в сфері оформлення інтер’єру. Наприклад, яскравою представницею є Келлі Уірстлер – дизайнер з Каліфорнії, засновниця Kelly Wearstler Interior Desigh. Своїми роботами Келлі змінила зовнішній вигляд десятків готелів по всьому світу. Однією з найбільш відомих характеристик стилю майстра є елементи меблів або навіть невеликі, але сильні деталі у всіх кімнатах.

Говорячи про Келлі Уірстлер не можливо не згадати про її сміливі експерименти з кольорами, вона завжди створює ідеальну суміш кольорової палітри.

Також дизайнер популярна своїми нейтральними і романтичними інтер’єрами, які славляться не менш унікальним, естетичним та унікальним підходом.

Карим Рашид є не менш цікавим. Він є одним з найбільш плідних дизайнерів свого покоління, найвідоміший промисловий дизайнер Америки за версією Time Magazine.

Проєкти дизайнера включають предмети розкоші, меблі, освітлення, дизайн поверхні, фірмовий стиль і упаковки. В роботі майстра використовуються тільки якісні сучасні матеріали, а всі його творіння вирізняються своєю нестандартністю.

Основні поняття, якими повинен володіти кожен учень на початкових етапах вивчення даного варіативного модуля: «дизайн» та «інтер’єр».

Дизайн – це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проєктування промислових виробів, їхніх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найповнішої відповідності створюваних об’єктів і середовища загалом потребам людини, як утилітарних, так і естетичних.

Об’єктом дизайну може стати практично будь-який новий технічний промисловий виріб в будь-якій сфері життєдіяльності людей, де соціально-культурно обумовлено людське спілкування.

Інтер’єр – це архітектурно й художньо оздоблена внутрішня частина будинку, що забезпечує комфорт людині та визначає функціональне призначення приміщення.

Отже, вивчення варіативного модуля «Технологія виготовлення виробів інтер’єрного призначення» у 8 класі слід здійснювати за такою структурою:

1.        Повторення правил безпечної роботи з традиційними конструкційними матеріалами: деревина, метал, гума тощо;

2.        Ознайомлення з сучасними конструкційними матеріалами: текстиль, полімери, гіпс, картон;

3.         Повторення і аналіз властивостей конструкційних матеріалів;

4.        Історія виникнення стилів дизайну;

5.        Засоби художнього конструювання;

6.        Основні принципи дизайну;

7.        Виготовлення виробів інтер’єрного призначення;

8.        Декорування виробу;

9.        Про професію дизайнера інтер’єру.

Приклади проєктів: багатошарова люстра з фанери; нічний світильник у формі кактусу; пуф з використанням текстилю; геометрична полиця з гіпсокартону або деревини (з металічними елементами), ключниця.

 

ПЕДАГОГІКА СУХОМЛИНСЬКОГО: 

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ

Глазкова І.С.,

Зозуля О.В.

«Я знаю працівників багатьох спеціальностей, але немає – я в цьому впевнений – людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі» – стверджував В.О.Сухомлинський.

Мистецтво – це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє  душу. Пізнаючи  цінності  мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає  насолоду. Життя  людської  душі – це вища мета виховання  педагогіки.

Особливе місце серед досліджень педагогічних персоналій посідають праці, присвячені вивченню окремих складових педагогічної системи Василя Сухомлинського. Вона є часто-густо об’єктом уваги науковців не тільки в Україні, а й за кордоном.

Різноманітні аспекти педагогічної діяльності В. Сухомлинського розглядалися в статтях і книгах І. Зязюна, О. Сухомлинської, М. Сметанського, М. Красовицького, М. Ярмаченка. Роботи нашого видатного земляка також досліджують Х. Франчос і М. Ціандзі (Греція), В. Іфферт, Р. Штайник, Е. Гартман (Німеччина), М. Библюк, С. Лашин (Польща), Л. Мілков (Болгарія), А. Кокеріль (Австралія).

Успішне навчання і виховання молоді сьогодні неможливе без глибокого вивчення і творчого впровадження в життя педагогічної спадщини                        В. О. Сухомлинського, яка стає особливо актуальною в умовах розбудови національної освіти.

Педагогічна спадщина Сухомлинського багатоаспектна, її пронизує проблема проєктування людини, яка ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості. Всі сторони виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні чогось одного не розв’яжеться жодне виховне завдання.

Цікаві ідеї і традиції, започатковані видатним педагогом, продовжують жити в Павлиській школі.

Азбукою  пізнання  живопису є безпосередні спостереження  природи. Щоб зрозуміти, переживати й любити живопис, людині  треба пройти тривалу школу почуттів саме в світі природи. Важливо, щоб  джерелом думки й почуттів було пізнання явищ природи, її  краси.

Василь Олександрович вважав трудове виховання учнів важливим елементом розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Він роз’яснював це у такий спосіб: «Праця – дуже складне явище, в якому розкривається ідейний, емоційний, розумовий, естетичний, психологічний, творчий смисл людського життя, виховання й самовиховання. Завдяки праці, через працю, через уміння й майстерність людина виявляє себе, як наймогутніша й наймудріша сила природи». Як бачимо, це філософське розуміння.

Педагог вважав, що будь-яка праця має надзвичайно важливе значення. Він був переконаний, що тисячі комбінацій розумних рухів рук людини є одним із найбільш могутніх засобів розвитку її мозку, що розумна рука робить розумним мозок. Більш того, він підкреслював, що без праці людина не лише не може знайти свого покликання, а й не зможе існувати, бо це – «життєво необхідна діяльність».

Сухомлинський бачив у праці й високі духовні прояви особистості, тому, як синоніми до слова «праця», можна зустріти у його творах – «творчість», «трудова діяльність», «трудове життя», «трудова культура», «атмосфера праці», «трудове захоплення», «трудове напруження», «трудове натхнення», «дитяче бажання працювати», «тяжіння до творчої праці», «висока моральна сутність праці», «захопленість моральною красою праці», «одухотвореність працею», «радість праці», «самовираження в праці», «майстерність рук», «майстерність праці». Разом із педагогічним колективом Павлиської школи педагог дбав про те, щоб у кожного вихованця була «улюблена праця», яку б він виконував самостійно.

У педагогічній системі В. Сухомлинського через різні форми організації навчання та виховання дітей було реалізовано принцип культуровідповідності, який спирався на педагогізовані народні традиції та природо відповідність, як складові особистісно орієнтованого та розвивального навчання, які включали «інтелектуальний фон школи», «створення радості пізнання», «емоційний фон», школу під голубим небом, школу радості, уроки в зелених класах, уроки мислення, уроки розвитку мовлення, «вузлики знань» (проблемні запитання), «Книгу природи».

Отже, глибоко гуманістична сутність педагогічної системи Сухомлинського є, на наш погляд, її глибинною характеристикою. Суттєвими положеннями гуманістичної педагогіки вченого є визнання людини найвищою цінністю у процесі виховання, використання у освітньому процесі любові та мистецтва як головних засобів впливу на школярів.

Педагогічна система Василя Сухомлинського – це концептуальна основа особистісно зорієнтованого підходу, що пролонгується у комптентнісно орієнтовану освіту. Саме тому ідеї видатного українського педагога актуальні нині.

Проблема гуманізації навчально-виховного процесу потребує подальшого вивчення, а творчий доробок Сухомлинського – це невичерпна скарбниця ідей, думок, що мають бути використані в перебудові системи  мистецької та технологічної освіти на засадах гуманізму.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ М’ЯКОЇ ІГРАШКИ 

Подаляко А.В.,

Зозуля О.В.

М’які дитячі іграшки в усі часи користувалися великою популярністю. Сьогодення передбачає, що створення іграшок власними руками є досить актуальним, адже саме вона може бути подарунком.

Як казав Р. Бах: «Кожен подарунок від друга – це побажання щастя».

Метою вивчення учнями 6 класу варіативного модуля «Технологія виготовлення м’якої іграшки» є освоєння навичок роботи з тканиною, голкою, нитками; виховування в учнів любов до прекрасного; розвивання творчих здібностей, уваги, уяви, дрібної моторики рук.

Дана тема актуальна для вивчення та засвоєння учнями, через популярність та потрібність у досвідчених та освічених фахівців на ринку праці, адже такі фахівці забезпечують конкурентоспроможність країни.

Питання технології виготовлення іграшки цікавило багато вчених, які намагалися застосувати процес її виготовлення, навіть, в лікувальних цілях. Наприклад, В. Гарбузов довів, що нервовість можна керувати шляхом виготовлення м’якої іграшки, хоча б декілька разів на рік. Адже, технології виготовлення досить цікаві та різноманітні.

Для вивчення учнями 6 класу такого варіативного модуля потрібно спочатку ознайомити учнів з головними поняттями, такими, як:

-          Технологія – сукупність методів (способів) виготовлення, видобутку, обробки або переробки та інших процесів, робіт і операцій, що змінюють стан сировини;

-          М’яка іграшка – дитяча іграшка з штучного хутра, тканини та набивного матеріалу;

-          Шиття – вид ручної праці. Являє собою створення на матеріалі стібків і швів за допомогою голки й ниток тощо.

-          Шаблон – це відформатований певним чином документ-заготовка, який зберігається в окремому файлі та використовується як основа для створення виробів.

Вивчення цього модуля розпочинають з 6 класу з вивчення вище перерахованих визначень, з послідовності виготовлення виробу та основних технологічних прийомів.

До основних прийомів належать: згинання, різання (вирізання), шиття (пришивання).

Також, перед початком роботи дітей, їх потрібно ознайомити з інструментами та обладнанням, з якими їм потрібно буде працювати, а саме: металева лінійка, олівець, картон, ножиці, крейда, текстиль, голка з ниткою. За необхідністю, потрібно ознайомити з ручною швейною машинкою. Тільки після цього розповідаємо послідовність виготовлення іграшки.

Розпочинаємо з виготовлення шаблонів із картону. Для цього нам потрібні: лінійка, олівець, картон та ножиці.

Після чого, ми обводимо готовий шаблон на тканині крейдою.

Вирізаємо деталі майбутнього виробу.

Наповнюємо тканину ватою, або залишками використаної тканини.

Після чого, зшиваємо усі деталі між собою та декоруємо іграшку.

Для декору можна обрати такі матеріали, як: бусини, ґудзики, стрічки, нитки, іншу тканину, папір, або ж можна просто розфарбувати іграшку улюбленими фарбами, використовуючи звичайний пензлик.

Коли іграшка буде готова то потрібно її гарно презентувати.

Вчитель, у кінці уроку, може влаштувати виставку дитячих робіт, де кожному учневі потрібно буде розповісти про виріб, а саме: з яких матеріалів іграшка, скільки на неї використано часу та матеріальних затрат, і головне, яку назву автор роботи надав виробу.

Також, гарним закінченням уроку була б вистава. Звичайно, до неї потрібно завчасно підготуватися. Діти, підготувавши свої іграшки можуть влаштувати справжній ляльковий театр. Вчитель може, як самостійно підготувати слова для вистави, так і залучити до цього учнів. Оцінювання робіт дітей може перетворитися у справжню акторську гру!

Отже, вивчаючи варіативний модуль «Технологія виготовлення м’якої іграшки», потрібно ознайомити учнів з головними визначеннями, які потрібні будуть для подальшої роботи; розглянути, які технологічні прийоми використовуються для виготовлення іграшки; продемонструвати послідовність її виготовлення та підготувати креативну виставку робіт учнів.

Адже, іграшка – це дійсно гарний подарунок для рідних, який потребує виготовлення її з любов’ю та зацікавленістю.